Усі дороги ведуть до бібліотеки

Для жителів Старогнатівки, села поблизу лінії зіткнення в Донецькій області, слова Альберта Айнштайна про те, що єдине, що потрібно напевно знати — це розташування бібліотеки, — мають велику частку істини.

А надто це було очевидно під час найгіршої фази бойових дій на сході України: тоді село залишилося без електрики (тобто не було телебачення, радіо чи інтернету), надання поштових послуг і доставку газет призупинено, не було телефонного зв’язку, а дороги були перекриті або по них було занадто небезпечно пересуватися. Головний бібліотекар Галина Жварницька одразу зрозуміла, що ізоляція та інформаційний вакуум створюють загрозу загострення і без того важкої ситуації, і звернулася до улюбленої бібліотеки, щоб змінити ситуацію на краще.

Вона не мала змоги зупинити бойові дії або вилучити міни та невибухлі боєприпаси, що як і раніше становлять загрозу для життя її сусідів. Але вона могла допомогти їм мінімізувати ризик, що вона, власне, і зробила. Вона присвятила куточок бібліотеки матеріалам для підвищення рівня обізнаності щодо мінної небезпеки, а також розмістила там листівки та брошури, щоб допомогти людям визначити можливі загрози та уникнути їх. Разом з іншими бібліотекарами з сіл уздовж лінії зіткнення, а всі вони стикалися з однаковими проблемами, вона пройшла підготовку з підвищення рівня обізнаності щодо мінної небезпеки та надання першої допомоги, що дозволило їй  передати ці знання тим, хто безпосередньо перебуває у зоні ризику. «Якщо я допоможу навіть одній людині уникнути поранень через міни, то я вже зробила хорошу роботу» — говорить Галина.

У перші дні конфлікту, коли реакція на дедалі глибшу гуманітарну кризу часто була несистематичною, бібліотека також служила інформаційним пунктом, допомагаючи жителям отримати допомогу. Фактично бібліотека ще й правила за склад для гуманітарних вантажів.

Однак потреба в надійній інформації та підготовці вийшла далеко за рамки безпосередніх загроз для безпеки та гуманітарних потреб. Галина заповнила порожнечу, пропонуючи відвідувачам бібліотеки інформацію, підтримку та поради з цілої низки питань: від пов'язаної з конфліктом травми й психологічного стресу до численних юридичних та адміністративних питань. Одна жінка змогла отримати паспорт для своєї 16-річної онуки, а інша змогла посприяти проїзду своєї дочки через лінію зіткнення.

З Галиною на чолі, бібліотека за останні кілька буремних років виявилася якорем для місцевої громади, яку вона обслуговує. Чимало літніх людей, включаючи багатьох вдів, які внаслідок конфлікту були відрізані від своїх дітей, значною мірою покладаються на друзів і сусідів. Галина щотижня влаштовує зустрічі жіночої групи, де місцеві жінки можуть зустрічатися, час від часу відвідувати лекції та завжди пропонують одна одній моральну й практичну підтримку.

Сидячи за своїм столом у бібліотеці, Галина більше ніж хто-небудь усвідомлює, що останні 6 років були важкими. Однак вона здобула цінну науку, говорячи «ми дізналися, що завжди можемо покластися один на одного». «Ми розкрили доброту людей, стільки нових друзів допомагають нам у найважчі дні, що ще більше збагачує нас у цей час, — говорить вона, — Якщо тут і є те, про що знають геть усі, то це бібліотека».